Ціна професійної правничої допомоги

Матеріальні умови адвокатської праці та межі судового відшкодування

Ігор Омельчук, адвокат

Від адвоката суспільство очікує незалежності, компетентності та готовності захищати людину, зокрема у спорі з державою. Професійна допомога потребує часу, підготовки й належних умов роботи. Питання в тому, чи враховує суд матеріальну ціну цієї праці, коли розподіляє витрати. Адже необхідна робота не вичерпується хвилинами судового засідання.

Для роботи суду закон передбачає бюджетне фінансування, оплату праці та соціальні гарантії. Адвокат, який веде самостійну практику, забезпечує свою діяльність із її надходжень.¹ Якщо необхідну адвокатську працю недооцінено під час розподілу витрат, фінансовий наслідок передусім відчуває клієнт, який виграв справу: право захищено, але значна частина ціни цього захисту залишається на ньому.

Саме тут постає головне питання цієї статті: як перевіряти обґрунтованість витрат на правничу допомогу, враховуючи реальний зміст адвокатської праці та законні межі її відшкодування? Вихідна думка проста: ресурс, який держава оплачує для роботи суду, не втрачає вартості, коли його забезпечує власним коштом адвокат.

П’ять хвилин у залі суду можуть зайняти дві години професійного дня. Саме такий розрахунок наведено в додатковій постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС) від 3 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21: пів години дороги, годину двадцять п’ять хвилин очікування й п’ять хвилин засідання. У цій постанові суд визнав дорогу та очікування складниками правничої допомоги.² Цінність цього висновку легко зрозуміти без складної теорії: до суду мав прибути підготовлений представник, який залишався доступним для участі у справі. Коротке засідання не скасувало часу, потрібного для цієї участі.

Оцінка витрат, зосереджена лише на цих п’яти хвилинах, залишає за межами уваги прочитані матеріали, перевірені аргументи, розмову з клієнтом, поїздку та очікування виклику. Суд у такому разі оцінює неповну послугу. Витрачений ресурс від цього не зникає. За нього вже заплатив клієнт, він має сплатити за договором або відповідну втрату взяла на себе адвокатська практика.

Із наведеного порівняння не випливає право адвоката на однаковий із суддею дохід або обов’язок опонента оплатити будь-який рахунок. Випливає вимога послідовності: перш ніж обмежувати компенсацію, слід зрозуміти, яка допомога справді була потрібна, що входить до її ціни та на якій правовій підставі частина витрат залишається у клієнта. Законне обмеження відшкодування й заперечення цінності виконаної роботи мають різні наслідки і потребують різного пояснення.

Проблема має й усталену наукову основу. Владислав Медвєдєв розглядає відшкодування судових витрат як загальну засаду цивільного судочинства. Вона впливає на побудову й застосування правил, а не лише доповнює рішення по суті.³ Тетяна Голубенко досліджує зв’язок цієї засади з пропорційністю.⁴ Обидва підходи пояснюють, чому право на відшкодування поєднується з перевіркою необхідності та обґрунтованості витрат. У цій статті увагу зосереджено на тому, як провести таку перевірку, не втративши економічного змісту адвокатської праці.

Для цього зіставлено українські судові рішення щодо змісту послуги, пояснення її ціни та меж компенсації. Серед них є як скорочення, так і повне відшкодування та виправлення попередніх відмов. Такий добір дозволяє перевірити спосіб міркування, але не встановлює поширеності судових помилок і не дає підстав судити про особисті мотиви суддів. Там, де рішення не скасовано, критика його переконливості залишається авторською оцінкою. Автор представляв позивача у справі № 278/829/24; її аналіз спирається на оприлюднені акти з урахуванням подальшого перегляду.⁵ Нормативні та порівняльні матеріали враховано станом на 27 вересня 2026 року.

Що насправді оплачує гонорар

Порівняння суддівської та адвокатської праці часто починають із сум винагороди. Для нашого питання корисніше почати з робочого місця. Приміщення суду потрібно утримувати, документи — приймати й опрацьовувати, техніку та інформаційні системи — підтримувати. Закон покладає забезпечення судової діяльності на державу; від судді не вимагають щомісяця відраховувати зі свого окладу кошти на секретаря, опалення чи комп’ютер. Достатність фінансування окремої установи може різнитися, але джерело її забезпечення визначене.⁶

Суддівська винагорода існує поряд із цим бюджетом. Закон передбачає також щорічну оплачувану відпустку, допомогу на оздоровлення, а за встановлених умов — додаткову відпустку й довічне грошове утримання у відставці.⁷ Таке забезпечення має конституційний сенс: незалежність не повинна залежати від негайної оплати кожного окремого результату. Конституційний Суд України пов’язав матеріальні та соціальні гарантії судді із захистом його незалежності, зокрема в рішенні від 26 березня 2024 року № 3-р(ІІ)/2024 про єдиний статус суддів.⁸

Винагорода судді тому не є ціною написаного ним рішення. Скасування акта не спричиняє її автоматичного перерахунку; питання дисциплінарної відповідальності вирішуються окремо.⁹ У рішенні від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України захистив гарантії винагороди й у ситуаціях, коли суддя не здійснював правосуддя з незалежних від нього причин.¹⁰ Це показує: професійне забезпечення не обмежується оплатою хвилин засідання чи сторінок рішення.

Адвокатська практика також потребує стійкості між окремими дорученнями. Збереження адвокатської таємниці вимагає належного документообігу. Підготовка до справи потребує доступу до законодавства та практики. Навчання, перевірка конфлікту інтересів, облік і організація зустрічей забирають час, який не завжди можна виставити окремим рахунком. Навіть адвокат без найманого помічника виконує відповідні завдання сам. Відмова від окремого офісу може зменшити витрати, але не усуває потреби організувати роботу.¹¹

У самостійній практиці ці потреби фінансуються з надходжень за правничу допомогу. З тих самих коштів виконуються податкові обов’язки й формується запас на відпочинок або інші перерви. Загальне пенсійне страхування не надає адвокатові аналога спеціального суддівського довічного утримання. Якщо він хоче мати додаткове забезпечення після завершення діяльності, відповідні накопичення також потрібно сформувати протягом професійного життя. Це пояснює структуру бажаних надходжень, хоча не перетворює будь-який особистий фінансовий план на обов’язок іншої сторони спору.

Водночас і суддя, і адвокат можуть отримувати оплату незалежно від результату конкретної справи. За безумовним договором програш клієнта сам собою не скасовує гонорару. Від результату та процесуальних правил залежить передусім те, яку частину витрат клієнта компенсує опонент. Відмінність полягає у джерелах забезпечення: адвокатський рахунок фінансує не лише особистий дохід, а й можливість надати допомогу.¹²

Розрахунок дозволяє побачити цю відмінність без суперечки про те, скільки адвокат «повинен» заробляти. Припустімо, що самостійна практика планує забезпечити 1 200 000 грн особистого річного доходу до індивідуальних податків, витратити 360 000 грн на роботу й відкласти 240 000 грн до довгострокового резерву. Сто тисяч гривень на місяць тут обрано лише для зручності прикладу. Це не середній дохід українського адвоката й не зовнішній стандарт його винагороди.

Для такого плану потрібно 1 800 000 грн річних надходжень. Якщо клієнти фактично оплачують 840 годин, на одну оплачену годину припадає 2 142,86 грн надходжень. Особистий дохід у розрахунку на ту саму годину становить 1 428,57 грн. Різниця фінансує роботу й обраний резерв. Якщо оплачених годин буде лише 600, для тих самих цілей знадобиться 3 000 грн на годину; за 1 200 годин — 1 500 грн. Отже, однакова особиста сума потребує різної ціни залежно від того, скільки робочого часу справді перетворюється на оплату.

Цей перехід не можна вважати автоматичним. У звіті Clio за 2025 рік для вибірки користувачів платформи у США наведено три різні показники: 38 % умовного восьмигодинного дня припадає на роботу, що підлягає оплаті; 88 % такої облікованої роботи включається до рахунків, а 93 % виставленого до оплати фактично сплачується. Ці дані не встановлюють українських показників. Вони наочно показують, чому робочий день, рахунок і надходження є різними величинами. В умовному розрахунку вище використано вже оплачені години, тому вдруге зменшувати їх на коефіцієнт несплати не потрібно.¹³

Резерв також варто розуміти точно. Відкладені 240 000 грн на рік за двадцять років дали б 4 800 000 грн без нарахування інвестиційного доходу. Цієї суми вистачило б приблизно на 26 667 грн щомісяця протягом п’ятнадцяти років. Це накопичення, а не операційний видаток. Розрахунок показує лише арифметику внесків і виплат: він не враховує інфляції, податків, комісій та інвестиційного ризику і не визначає майбутньої купівельної спроможності цих сум. Він лише показує, що підготовка до періоду без професійних надходжень потребує частини поточних коштів. Приватний фонд може вичерпатися, тому його не слід називати точним еквівалентом довічної державної гарантії.

Планова ціна ще не є ринковою. Клієнт може не погодитися її сплачувати, а висока собівартість іноді відображає неефективну організацію. Для судової компенсації потрібно обґрунтувати необхідність допомоги та її ціну в конкретній справі. Проте й протилежне припущення, ніби всі отримані за договором кошти стають особистим прибутком адвоката, так само помилкове.

Як договірний рахунок стає вимогою до опонента

Клієнт і адвокат домовляються про послугу, обсяг доручення та ціну. Сторона, з якої згодом вимагатимуть компенсацію, у цій домовленості не бере участі. Тому між погодженим гонораром і присудженою сумою закономірно виникає судова перевірка. Її призначення полягає в тому, щоб установити обґрунтовану вимогу до третьої особи, зберігши правильне уявлення про те, що адвокат зробив для клієнта.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відносить порядок обчислення й сплати гонорару до договору, але водночас вимагає його розумності та врахування витраченого часу. Значення мають також складність справи, кваліфікація й досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Стаття 28 Правил адвокатської етики доповнює цю конструкцію: розмір гонорару погоджується з клієнтом, визначається в розумних межах і змінюється за взаємною домовленістю. Отже, питання належної ціни виникає вже у відносинах із клієнтом, а не лише тоді, коли рахунок бачить суд.¹⁴

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 розмежувала ці відносини й компенсацію опонентом. Договір є важливим доказом зобов’язання та ціни, проте не створює для третьої особи необмеженого обов’язку. Водночас суд має поважати обрану модель оплати. Якщо сторони погодили фіксований гонорар за завершений комплекс роботи, відсутність погодинного табеля не є самодостатньою підставою для відмови. Потрібно з’ясувати зміст і виконання саме цього комплексу.¹⁵

Такий підхід дозволяє уникнути підміни предмета оцінки. Досвідчений адвокат може швидше знайти потрібну правову позицію або викласти її в коротшому документі. За погодинної оплати це вплине на кількість годин. За фіксованої клієнт оплачує погоджений комплекс допомоги та визначеність ціни. Самої швидкості виконання недостатньо, щоб оголосити частину гонорару надлишком. Перевіряти слід повноту доручення, обґрунтованість ціни та можливе дублювання послуг.

Не менш важливо розрізняти борг і вже здійснений платіж. Процесуальні кодекси передбачають оцінку витрат, які сторона сплатила або має сплатити. Тому відсутність квитанції про погашення всієї суми не означає відсутності витрати, що підлягає розподілу. Заявник має підтвердити дійсне зобов’язання, виконану допомогу, її зв’язок зі справою та вартість. Вимога неодмінно спочатку розрахуватися з адвокатом звузила б законодавчу конструкцію витрат, що підлягають сплаті.¹⁶

Судова перевірка тому рухається від договору до фактично виконаної роботи, від роботи — до її обґрунтованої вартості, а від вартості — до правил розподілу. Ці питання можуть розглядатися разом, однак їх не слід змішувати. Наприклад, часткове задоволення позову може обмежити суму, яку сплачує опонент. Із цього ще не випливає, що відповідна частина роботи не виконувалася або була непотрібна.

У цивільному процесі таке розмежування спирається передусім на статті 137 і 141 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК). У господарському діють статті 126 і 129 Господарського процесуального кодексу України (ГПК), в адміністративному — статті 134 і 139 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС). Зменшення через неспівмірність пов’язане з клопотанням іншої сторони та її обов’язком довести неспівмірність. Це не звільняє заявника від доказування власної вимоги. Окремо правила розподілу враховують результат спору, зв’язок витрат зі справою, їх обґрунтованість, пропорційність і поведінку учасників.¹⁷

Особливо виразно межа між цими повноваженнями простежується в господарській практиці. У постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 925/200/22 КГС підтвердив процесуальні передумови зменшення за статтею 126 ГПК.¹⁸ У постанові від 18 вересня 2025 року у справі № 922/82/20 КГС визнав можливість повної або часткової відмови у відшкодуванні з ініціативи суду за критеріями частин п’ятої–сьомої та дев’ятої статті 129.¹⁹ Ці висновки стосуються різних правових операцій і мають застосовуватися разом. Самого посилання на відсутність клопотання опонента недостатньо, щоб заперечити будь-яке коригування суми.

Водночас судовий розсуд не усуває потреби пояснити, що саме відбулося з вимогою. Посилання на «час» або «ціну» саме по собі ще не визначає, яку з двох статей застосовано: критерії перетинаються. Потрібно бачити встановлену обставину, відповідне повноваження й те, як вони вплинули на підсумок. Якщо суд має намір покласти в основу обмеження нову істотну підставу, яку сумлінна сторона не могла розумно передбачити, їй слід надати можливість висловитися щодо неї. Це вимога змагальності, а не попереднього погодження майбутньої суми компенсації.²⁰

Різниця між юрисдикціями теж має значення. Частина друга статті 134 КАС виключає з розподілу витрати суб’єкта владних повноважень на адвокатську допомогу; стаття 139 містить спеціальні правила для інших витрат і результатів спору. Ця конструкція визначає, хто несе витрати, і не заперечує факту наданої послуги. До цивільної справи за участю держави її не можна переносити автоматично.²¹

Нарешті, обґрунтована сума потребує належної процедури заявлення. У ЦПК та ГПК мають значення попередній розрахунок і пояснення істотного відхилення від нього; КАС не містить тотожного загального механізму. Кодекси також установлюють строки подання доказів витрат. Загальне правило передбачає їх подання до завершення дебатів або протягом п’яти днів після рішення за попередньої заяви; особливості письмового провадження та окремих інстанцій потрібно враховувати додатково. Економічний довід не усуває цих вимог, але й процесуальна відмова не доводить, що адвокат не працював.²²

Коли ж компенсацію вже зменшено, важливо правильно назвати наслідок. За безумовного договору непокрита частина насамперед залишається клієнтові як понесений видаток або борг. Для адвоката вона може означати ризик несплати чи тиск на погоджену ціну. Якщо ж договір пов’язує платіж із результатом або передбачає інший розподіл ризику, наслідки будуть іншими. Зменшення судового відшкодування саме собою не переписує договір між клієнтом та адвокатом.

Час і ціна в судових рішеннях

Повернімося до представника, який очікує виклику в коридорі. Від нього вимагають належної явки й готовності вступити у справу тоді, коли розпочнеться слухання. Він може нічого не говорити протягом години, але залишається зв’язаним дорученням. Коли засідання відкриється, клієнтові потрібен саме підготовлений адвокат. Тому відсутність зовнішньої активності щохвилини ще не означає відсутності професійної функції.

У додатковому рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2023 року у справі № 560/9332/22 серед мотивів неврахування часу прибуття й очікування наведено те, що ці дії не потребують спеціальних знань або навичок. Із заявлених 30 900 грн суд присудив 10 000 грн.²³ Очікування було лише однією з оцінених позицій, тому весь розмір скорочення не можна пояснювати виключно ним. Однак сама передумова придатна до перевірки: чи справді професійна допомога існує лише тоді, коли адвокат безпосередньо застосовує спеціальні знання?

Такий погляд звужує предмет доручення. Поїздка потрібна для участі представника, а очікування може бути необхідною умовою цієї участі. Отже, слід з’ясувати, чому адвокат мав прибути, скільки часу це зайняло і що сторони погодили щодо оплати. Якщо заперечення полягає в тому, що поїздки чи очікування можна було уникнути, потрібна реальна альтернатива: доступна відеоконференція, вчасне повідомлення про перенесення або інший обґрунтований момент прибуття. Відсутність альтернативи підтверджує необхідність відповідного часу, але не звільняє від доказування його тривалості й вартості.

Саме таку професійну функцію дороги й очікування визнала об’єднана палата КГС у додатковій постанові від 3 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21, до якої ми вже зверталися.²⁴ Важлива й історія посилань між справами. Як викладено в пункті 41 цієї постанови, Велика Палата в ухвалі від 20 вересня 2023 року у тій самій справі пояснила, що Касаційний адміністративний суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 560/9332/22 не оцінював висновків про відхилені витрати на прибуття та очікування. Тому відповідного касаційного висновку, від якого потрібно було б відступати, не існувало.²⁵ Збереження рішення в межах конкретної скарги не дорівнює схваленню кожного його мотиву.

Подальші приклади дозволяють побачити цю логіку за межами одного провадження. У додатковій постанові від 18 січня 2024 року у справі № 9901/459/21 Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованими остаточно заявлені 33 330,50 грн. Розрахунок охоплював і дії щодо засідання, знятого з розгляду; значення мали договір, підтверджена робота та відсутність належно обґрунтованого клопотання про неспівмірність.²⁶ У постанові від 1 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (КЦС) відхилив обчислення допомоги лише за тривалістю засідань.²⁷ А в постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 369/3817/19 цей суд урахував дорогу, затримки та явки на скасовані засідання: до вже присуджених 10 000 грн додатково стягнуто 47 550 грн.²⁸ Остання сума відображала виправлення й інших помилок, тому вона не є окремою ціною очікування.

Із цих рішень випливає практичний висновок. Необхідна присутність може входити до допомоги незалежно від тривалості виступу. Вона не має наперед установленої однакової ціни для всіх справ. Суд повинен дослідити конкретний рахунок, але не може підмінити це дослідження загальним припущенням, що дорога чи очікування позбавлені професійної цінності.

Інша проблема виникає тоді, коли допомогу визнають, але присуджену суму неможливо відновити з мотивів рішення. У постанові від 4 березня 2026 року у справі № 753/92/23 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зменшив компенсацію за першу й апеляційну інстанції зі 174 000 до 87 000 грн. За договором година коштувала 4 000 грн; акти охоплювали 28,5 та 15 годин. Суд послався на складність і суть спору, обсяг роботи, необхідність дій, пропорційність до предмета та ціни позову, розумність і справедливість. Застосовано також застереження проти надмірного збагачення сторони.²⁹

Ці критерії дозволяють зрозуміти напрям перевірки. Вони, однак, не показують окремо, які години визнано зайвими, яку ставку прийнято або який інший чинник пояснив скорочення рівно наполовину. Із самого ділення на два не можна зробити висновок, що суд зменшив саме ставку чи саме час. Предмет критики тут обмежений: у рішенні бракує зв’язку між названими підставами та масштабом втручання. Це не доводить, що всі 174 000 грн неодмінно підлягали компенсації.

Ще виразніше питання про цей зв’язок постає у справі № 904/1038/23. У додатковій постанові від 6 листопада 2024 року в цій справі КГС присудив 12 000 грн замість заявлених 300 000 грн за представництво трьох позивачів у касації. Додаткові угоди передбачали фіксовану винагороду по 100 000 грн. Опонент указував на один відзив від імені всіх позивачів та сорокахвилинне засідання і просив по 4 000 грн кожному. Власний конкретний мотив суду полягав у тому, що позивачів у різних інстанціях представляло те саме адвокатське об’єднання, а правова позиція відповідача не змінювалася. За оцінкою суду, підготовка до касаційного розгляду не потребувала значних зусиль.³⁰

Спільна робота для кількох клієнтів справді потребує перевірки, щоб один документ не оплачувався повторно як кілька повністю незалежних послуг. Водночас у представника можуть бути окремі консультації, перевірка інтересів та самостійні обов’язки перед кожним довірителем. Попередня обізнаність у справі теж має значення, але її вплив потрібно пов’язати з тим, що залишилося зробити в касації. У наведеному мотивуванні є підстава перевіряти заявлену суму. Переходу від цієї підстави до скорочення на 96 % і саме 12 000 грн воно повною мірою не пояснює. Збіг із пропозицією опонента не усуває цього питання.

Застереження проти збагачення, вжите в цих рішеннях, адресоване стороні, яка отримує компенсацію. Тут необхідна точність. Якщо клієнт сплатив 40 000 грн і отримав 40 000 грн відшкодування, таке надходження саме собою не збільшує його майно понад попередній стан. Якщо рахунок ще не погашений, йому протистоїть договірний борг. Проте ні реальний платіж, ні чинний борг не доводять автоматично, що всю суму має оплатити опонент. Частина могла бути непотрібною для справи, повторною або необґрунтованою за розміром.³¹

Тому посилання на надмірне збагачення має вести до конкретного пояснення надлишку або іншої законної підстави обмеження компенсації. Без такого пояснення воно лише називає результат судової оцінки. Договірна ціна водночас не зводиться до прямої собівартості. Закон прямо передбачає врахування кваліфікації та досвіду адвоката під час встановлення розміру гонорару.³² На мою думку, ціну не можна вважати надмірною лише тому, що після покриття витрат у практики залишається прибуток. Перевіряти потрібно обґрунтованість ціни конкретної послуги.

Не кожне коригування потребує точності до останньої гривні. У постанові від 2 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 об’єднана палата КГС присудила 5 000 грн із вимоги на 12 405 грн за роботу, пов’язану з процесуальною апеляцією щодо повернення позову. Суд усунув формалізм щодо назви документа в акті, але замість восьми годин прийняв 4,5; підготовку заяви про витрати не компенсовано. За ставкою 1 240,50 грн прийнятий час давав 5 582,25 грн, а наступне коригування суд пов’язав із пропорційністю тягаря.³³

Різниця в 582,25 грн сама по собі не доводить помилки. Суд може застосувати обґрунтовану наближену оцінку або окреме правило розподілу. Перевіряти слід фактичну основу прийнятих 4,5 години та самостійну роль подальшого зменшення. Шість сторінок відзиву характеризують результат, але не весь матеріал, який потрібно було опрацювати. Водночас ішлося про конкретну процесуальну апеляцію, а не про ведення корпоративного спору по суті. Порівняння має відповідати саме виконаному завданню.

Для мене це питання має й практичний вимір. У справі № 278/829/24 я представляв позивача. Житомирський районний суд Житомирської області в рішенні від 26 травня 2025 року у справі № 278/829/24 присудив 201 600 грн моральної шкоди та 3 000 грн правничих витрат замість заявлених 1 008 000 і 50 000 грн. Оцінка витрат поєднувала частковий успіх, розумність, співмірність і заперечення відповідачів. Із мотивування було складно відокремити вплив кожної з цих підстав.³⁴

Моральну шкоду визначено на рівні 20 % заявленої суми. Та сама частка від 50 000 грн дорівнювала б 10 000 грн, а не 3 000 грн. Цей розрахунок не встановлює правильного відшкодування замість суду; він показує, що одного посилання на частковий успіх для пояснення результату недостатньо. Більше того, вибір іншої розрахункової величини за місяць переслідування сам собою не доводить, що для встановлення права на компенсацію була потрібна лише п’ята частина роботи адвоката.

Подальший перегляд істотно змінив результат. Як зазначено в постанові КЦС від 13 травня 2026 року у справі № 278/829/24, Житомирський апеляційний суд своєю постановою від 19 січня 2026 року в цій справі присудив 1 008 000 грн моральної шкоди та загалом 10 000 грн правничих витрат; у тексті описано акт на 50 000 грн. Касаційну скаргу подав орган поліції, який прагнув зменшення. У згаданій постанові від 13 травня 2026 року Верховний Суд погодився з оцінкою 10 000 грн і змінив джерело стягнення однієї половини цієї суми з ГУНП на Державний бюджет. Інші 5 000 грн із прокуратури залишено без змін з урахуванням меж перегляду.³⁵

Отже, первісні 3 000 грн не можна подавати як суму, достатність якої підтвердила касація. Водночас касаційний суд не розглядав вимоги клієнта про відшкодування всіх 50 000 грн. За збереження зобов’язання на цю суму непокритими залишалися б 40 000 грн. Їх конкретний статус залежить від договору та розрахунків сторін, але саме таке зіставлення дозволяє перейти від суперечки про відсоток до питання про реальну ціну захисту для людини.

Ця увага до непокритої частини не означає, що належний аналіз завжди має завершуватися збільшенням компенсації. У постанові від 18 вересня 2025 року у справі № 922/82/20 КГС зберіг повне відшкодування 150 000 і 120 000 грн; значення мали докази й межі касаційного перегляду.³⁶ У постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 925/200/22 КГС погодився з присудженням судами попередніх інстанцій 76 000 грн із заявлених 102 000 грн: 60 000 грн відповідали попередньому орієнтовному розрахунку, а додаткові 16 000 грн — обґрунтованому перевищенню через участь у чотирьох судових засіданнях. Натомість довід про застосування ставки 850 грн замість погоджених 4 000 грн не прийнято.³⁷ Тут із рішення можна простежити конкретну причину обмеження.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 повністю задовольнила одну вимогу на 20 000 грн, а інші вимоги на 16 275 грн зменшила до 8 971 грн кожній особі, врахувавши повторні позиції та спільність документів.³⁸ У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата виключила частину витрат через непов’язані зі справою дії, а пізню додаткову вимогу залишила без розгляду. Особистий підпис клієнта під документом при цьому не заперечував участі адвоката в його підготовці.³⁹ Різні причини відмови не можна зводити до одного твердження про надмірну ціну послуги.

Буває й протилежний дефект — вимога документів, яких належне доказування не потребувало. У постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду після попередньої відмови стягнув усі заявлені 2 000 грн: договору, деталізованого рахунку та підтвердження оплати було достатньо, а додатковий прайс-лист і не передбачений договором акт не були необхідними.⁴⁰ Отже, зміст перевірки важливіший за кількість паперів у додатку до заяви.

Нарешті, результат потрібно читати разом із подальшою історією справи. У постанові КЦС від 15 жовтня 2025 року у справі № 686/28590/23 викладено попередній розрахунок: від вимоги 200 000 грн через базу 20 000 грн та частку успіху 4,96 % до 992 грн. КЦС скасував відповідну частину апеляційної постанови й направив справу на новий розгляд.⁴¹ За його результатами Хмельницький апеляційний суд у постанові від 4 грудня 2025 року в цій справі присудив 25 000 грн правничої допомоги. Окремі 4 570,10 грн стосувалися перекладу.⁴² Для перекладу частку 19,82 % застосовано прямо; для гонорару така сама частка від первісних 200 000 грн дала б 39 640 грн. Це знову вимагає пояснити прийняту вартість допомоги та її наступний розподіл, а не оголосити кожне двоетапне коригування неправомірним.

У цих різних результатах простежується одна вимога до якості судової оцінки. Читач має розуміти, чи суд виключив певну роботу як непотрібну, визнав її ціну необґрунтованою або обмежив перенесення витрати за окремою процесуальною нормою. Коли ці пояснення змішано, неможливо впевнено встановити ні зміст відмови, ні належний спосіб її оскарження. Саме тому питання про ціну допомоги починається з уважного опису роботи й завершується зрозумілим поясненням суми.

Що дає порівняння з іншими правовими системами

Після українських прикладів виникає природне питання: як зробити визначення ціни менш залежним від загального враження суду? Іноземний досвід корисний саме способами відповіді. Перенесення доларової чи єврової ставки в українську справу не пояснить вартості конкретної допомоги. Натомість можна порівняти, які відомості суд використовує, як відокремлює необхідну працю від зайвої та наскільки передбачуваним є результат для клієнта.

У США за загальним правилом кожна сторона сплачує власного адвоката незалежно від перемоги. Перенесення витрат потребує законодавчої, договірної або іншої визнаної підстави.⁴³ Тому американські рішення про розумну винагороду слід читати в межах відповідного режиму компенсації. У рішенні від 16 травня 1983 року у справі Hensley v. Eckerhart (№ 81-1244) Верховний Суд США взяв за вихідний орієнтир розумно витрачені години, помножені на розумну ставку, з усуненням зайвої та повторної роботи й урахуванням досягнутого результату.⁴⁴ Такий підхід відразу робить видимими дві окремі причини зміни рахунку: завеликий обсяг або необґрунтовану ціну години.

Сама ставка при цьому пов’язана з ринком порівнюваної допомоги, кваліфікацією, досвідом і репутацією виконавця. У рішенні від 21 березня 1984 року у справі Blum v. Stenson (№ 81-1374) Верховний Суд США застосував цей підхід і до роботи неприбуткової організації.⁴⁵ У рішенні від 19 червня 1989 року у справі Missouri v. Jenkins (№ 88-64) той самий суд визнав можливість ринкової оплати допоміжної юридичної праці, водночас відмежувавши суто канцелярські дії.⁴⁶ Це дозволяє оцінити організовану послугу, не зводячи її ціну до безпосередніх видатків виконавця й не оплачуючи будь-яку дію за адвокатською ставкою лише через статус особи, яка її виконала.

Для нашого питання особливо важлива думка, викладена в рішенні Верховного Суду США від 21 квітня 2010 року у справі Perdue v. Kenny A. (№ 08-970): за відповідного режиму захисту цивільних прав винагорода має бути достатньою для залучення компетентного адвоката до обґрунтованої справи. Вихідний розрахунок годин і ставки, відомий як lodestar, презюмується достатнім, а надбавки потребують виняткових обставин і доказів. Чинник, уже належно врахований у цьому розрахунку, не може вдруге обґрунтовувати надбавку.⁴⁷ Отже, достатність і стримування надлишку тут розглядаються разом: ціна має дозволяти надати кваліфіковану допомогу й залишатися перевірюваною.

Мала грошова вимога також не завжди означає малу необхідну працю. У рішенні від 27 червня 1986 року у справі City of Riverside v. Rivera (№ 85-224) Верховний Суд США залишив у силі 245 456,25 долара винагороди при основному відшкодуванні 33 350 доларів.⁴⁸ Ішлося про спеціальний режим захисту цивільних прав, а обґрунтування результату містило різні суддівські позиції. Перетворювати це рішення на загальну заборону враховувати ціну позову було б неправильно. Воно показує вужчу, але важливу річ: вартість захисту потрібно співвідносити також зі змістом права та необхідною роботою, а не лише з грошовим підсумком спору.

Перевірювана оцінка не обов’язково означає новий великий процес про кожну хвилину. У рішенні від 6 червня 2011 року у справі Fox v. Vice (№ 10-114) Верховний Суд США допустив обґрунтовані наближені розрахунки, визначаючи витрати відповідача, спричинені безпідставними вимогами. Причинний зв’язок залишився обов’язковим: компенсувати можна було лише те, чого без таких вимог не виникло б.⁴⁹ А в рішенні від 15 червня 2015 року у справі Baker Botts L.L.P. v. ASARCO LLC (№ 14-103) той самий суд установив, що спеціальна норма банкрутства не дозволяла оплатити захист власної заяви про винагороду.⁵⁰ Для українського аналізу це нагадування, що зручна методика розрахунку завжди діє в межах конкретної правової підстави.

Практичним засобом зменшення невизначеності є матриця Fitzpatrick, оприлюднена прокуратурою США для округу Колумбія. Для відповідного ринку складних федеральних цивільних справ колонка 2026 року містить адвокатські ставки від 578 до 998 доларів залежно від досвіду. Важливіше за сам діапазон те, що оприлюднено його походження: вибірку, модель та індексування.⁵¹ Матриця не описує весь американський ринок. Її корисність для України полягає в можливості перевірити, як отримано число, на яке посилається сторона або суд.

Англія та Уельс використовують офіційні орієнтовні погодинні ставки за кваліфікацією та територією. Із 1 січня 2026 року для категорії A, яка охоплює фахівців із понад вісьмома роками досвіду, діапазон становить 288–579 фунтів. Верхня межа цього діапазону стосується дуже складної комерційної та корпоративної роботи центральних лондонських фірм.⁵² Такий орієнтир допомагає порівнювати ціни, але не доводить необхідності кожної години й не встановлює автоматичної верхньої межі.

Поряд із цим англійські процесуальні правила зберігають самостійну оцінку пропорційності. За правилом 44.3 при оцінці на стандартній основі можуть зменшуватися навіть розумно або необхідно понесені витрати, якщо вони непропорційні. Значення мають і немайновий інтерес, складність, додаткова робота через поведінку платника.⁵³ Отже, визнання професійної цінності послуги не гарантує перенесення всієї її ціни на іншу сторону. Це те саме розмежування, яке важливо зберегти й в українському аналізі.

У Німеччині передбачуваність значною мірою забезпечує система, установлена Законом про винагороду адвокатів (Rechtsanwaltsvergütungsgesetz, RVG). Клієнта мають попередити, що опонент зазвичай відшкодовує не більше законодавчої винагороди, навіть коли договір передбачає іншу ціну.⁵⁴ Для предмета спору вартістю 10 000 євро одна повна розрахункова винагорода становить 652 євро. Якщо виникли відповідні платежі за ведення провадження та участь у слуханні з коефіцієнтами 1,3 і 1,2, їх сума становитиме 1 630 євро до додаткових витрат і податків.⁵⁵ Приклад показує спосіб отримання суми, але не є універсальною ціною будь-якої німецької справи.

Іноземні механізми, таким чином, не дають єдиного готового тарифу для України. Вони дають можливість порівняти ринкові докази, відкриті орієнтири та законодавчі таблиці. Для всіх трьох важливо, щоб походження суми можна було пояснити, а клієнт розумів можливу різницю між своїм договором і майбутньою компенсацією.

Практика Європейського суду з прав людини ставить ще одне питання: чи не робить залишена у клієнта витрата захист права надмірно обтяжливим? Саня Джаїч (Sanja Đajić), професорка міжнародного права Університету Нового Саду, досліджує судові витрати саме через доступ до суду.⁵⁶ Для України цей напрям має безпосереднє юридичне значення, оскільки стаття 17 Закону № 3477-IV передбачає застосування Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.⁵⁷

Тут слід розрізняти два питання. Вирішуючи питання про відшкодування витрат заявника за статтею 41 Конвенції, ЄСПЛ перевіряє їх фактичність, необхідність і розумність; у рішенні від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited v. Ukraine (заява № 19336/04) договір про відсоткову винагороду не став для Суду обов’язковим.⁵⁸ Коли ж ідеться про національний розподіл витрат, предметом оцінки може бути вплив такого розподілу на ефективність доступу до суду за статтею 6. Формули з першої ситуації не замінюють аналізу наслідків у другій.

У рішенні від 18 лютого 2020 року у справі Černius and Rinkevičius v. Lithuania (заяви № 73579/17 та № 14620/18) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли заявники домоглися скасування штрафів по 500 євро, накладених державною інспекцією праці, але не отримали відшкодування необхідної допомоги. Відмову пов’язали з недоведеністю протиправності дій інспекції, не провівши належної оцінки пропорційності витрат. ЄСПЛ установив порушення права на доступ до суду.⁵⁹ Для нашого дослідження важливо, що успішне скасування владного рішення ще не вичерпує питання про ефективність захисту: потрібна оцінка витрат, із якими людина залишилася після перемоги.

Цей висновок допомагає оцінити й уже розглянуту постанову КЦС від 13 травня 2026 року у справі № 278/829/24. Відповідачами в ній були органи поліції та прокуратури, а частину витрат покладено безпосередньо на Державний бюджет.⁶⁰ Державне джерело виплати саме собою не свідчить про упередженість суду. Проте, на мою думку, пояснення непокритого необхідного тягаря тут особливо важливе: людина витратила кошти на захист від дій держави. Із практики ЄСПЛ не випливає автоматичне повернення всього рахунку або окремий універсальний стандарт мотивування лише через особу платника. Випливає потреба оцінити конкретні наслідки відмови для ефективності захисту.

Подібна проблема можлива й у приватному спорі. У рішенні від 18 листопада 2021 року у справі Čolić v. Croatia (заява № 49083/18) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли заявникові присудили 8 360 кун відшкодування, але зобов’язали сплатити 16 760 кун витрат відповідача. ЄСПЛ урахував доведеність підстав вимоги, невизначеність розміру немайнової шкоди та додаткову роботу, спричинену більшою первісною сумою позову. У пункті 53 цього рішення прямо визнано застосовність гарантій доступу до суду й до приватних спорів; установлено порушення статті 6 § 1 та статті 1 Першого протоколу.⁶¹ Практичний урок полягає в необхідності відрізняти працю для доведення самого права від додаткових затрат через завищення вимоги.

Межу аргументу про надмірний тягар витрат, але вже в контексті захисту майна за статтею 1 Першого протоколу, показує рішення ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 квітня 2026 року у справі Gradel d.o.o. v. Croatia (заява № 29338/22). Компанія-заявник не зменшила вимогу після вступу у справу спадкоємців, які відповідали лише в межах вартості спадщини, та не оскаржила дарування майна у встановлений строк. За таких обставин ЄСПЛ визнав заяву неприйнятною як явно необґрунтовану.⁶² Це не прямий висновок щодо статті 6 Конвенції, а приклад оцінки майнових наслідків розподілу витрат. Саме існування непокритої витрати ще не встановлює порушення: потрібно пояснити, чому вона виникла, чи була необхідною та чи зберігся розумний зв’язок між поведінкою сторони й фінансовим наслідком.

Як обґрунтувати витрати так, щоб їх можна було перевірити

Наведений аналіз має практичну мету. Заява про витрати повинна дати суду змогу перевірити шлях від договірного зобов’язання до суми, яку пропонується покласти на опонента. Для цього пропоную п’ять послідовних питань.

П’ять питань перевірки витрат

Питання перевірки	Що потрібно встановити
1. Яке зобов’язання виникло?	Хто, кому й за що сплатив або має сплатити; яка модель гонорару та погоджена сума.
2. Яку допомогу виконано?	Конкретні дії адвоката, обсяг виконаного доручення та зв’язок роботи зі справою.
3. Чи була допомога необхідною?	Потреба в діях, дорозі та очікуванні; наявність реальних альтернатив і відсутність дублювання.
4. Чи обґрунтована її ціна?	Погоджений спосіб оплати, обґрунтування вартості конкретної послуги та заперечення щодо неї.
5. Що належить покласти на опонента?	Застосовні правила розподілу та пояснення різниці між заявленою і присудженою сумами.

Цінність цієї послідовності — у зв’язках між питаннями: дійсність зобов’язання, виконання допомоги, її необхідність, ціна та процесуальний розподіл потребують окремого обґрунтування. Такий спосіб перевірки спирається на чинні вимоги до доказів і мотивування та є авторською пропозицією їх послідовного застосування.⁶³

Уявімо цивільну справу, в якій співвласниця квартири просить усунути перешкоди в доступі до єдиного придатного житла й передати їй ключі. Її частка не оспорюється, але відповідач заперечує перешкоди та посилається на домовленість про користування. Досудова вимога не допомогла. Для прикладу припустімо, що позов розглядається в загальному провадженні й повністю задоволений. Особи, обставини, ціни та доходи далі є умовними.

Адвокатові потрібно опрацювати близько вісімдесяти сторінок документів, листування та інших матеріалів, з’ясувати відомості трьох свідків, визначити спосіб захисту й відповісти на версію опонента. Частина нових доказів надходить уже під час розгляду. Формально справа стосується доступу до квартири, але цей короткий опис не показує, скільки роботи потрібно для встановлення перешкод. Значення житла пояснює інтерес клієнтки, а конкретні завдання — обсяг допомоги.

За погодинним договором година професійної роботи коштує 2 000 грн, година необхідної дороги й очікування — 1 000 грн; квитки оплачуються окремо. Адвокат мешкає в сусідньому населеному пункті. Він просив про дистанційну участь, але за документованим процесуальним рішенням або повідомленням участь залишилася очною. Дорога триває пів години в один бік. Ці обставини потрібні для оцінки необхідності поїздок; наведені ставки самі собою не є доказом ринкової ціни.

Спочатку передбачали 24 години роботи, одну годину дороги й приблизно 1 000 грн проїзду, разом 50 000 грн. Три години слухання планували провести за одну явку. Фактично знадобилося три поїздки: під час першої слухали справу півтори години після пів години очікування; під час другої засідання зняли з розгляду після прибуття представника, який очікував дві з половиною години; третя додала годину очікування та півтори години слухання. Нові матеріали опонента потребували ще двох годин опрацювання доказів, включених до відповідного рядка таблиці.

Розрахунок погодинної допомоги в умовній справі

Робота або видаток	Розрахунок	Сума, грн
Первинний аналіз і консультація	4 години по 2 000 грн	8 000
Опрацювання доказів	5 годин по 2 000 грн	10 000
Підготовка позову	7 годин по 2 000 грн	14 000
Відповідь на заперечення	4 години по 2 000 грн	8 000
Підготовка усного розгляду	3 години по 2 000 грн	6 000
Участь у слуханнях	3 години по 2 000 грн	6 000
Дорога	3 години по 1 000 грн	3 000
Очікування	4 години по 1 000 грн	4 000
Документований проїзд	6 квитків по 200 грн	1 200
Разом	26 годин роботи та 7 годин дороги й очікування	60 200

Приріст становить 10 200 грн. Його можна пояснити: 4 000 грн припадає на нову роботу, 2 000 грн — на додаткову дорогу, 4 000 грн — на очікування, 200 грн — на перевищення попередньої оцінки загальної вартості проїзду. Час слухання залишився тим самим. Розподіл трьох годин на різні дні не перетворив їх на дев’ять і не дозволяє повторно включити попередній аналіз до підготовки позову. Такі пояснення важливіші за просте твердження, що справа виявилася складнішою.

Для підтвердження потрібен зв’язок між сумами й подіями. Договір та акт пояснюють погоджену оплату; документи у справі — виконану роботу; повідомлення, дані про явку й перебіг засідання — тривалість необхідної присутності. Якщо очікування можна було завершити раніше або частину цього часу фактично використано для іншого оплачуваного доручення, відповідні інтервали потрібно розмежувати. Сам факт перебування в суді не доводить неможливості будь-якої іншої роботи, але й припущення про таку можливість не спростовує конкретної витрати.

Професійний час у цій цивільній справі заявляється за статтею 137 ЦПК з урахуванням наведених висновків КЦС щодо комплексу представництва.⁶⁴ Той самий час у прикладі повторно не заявляється як утрачений заробіток.

Квитки на 1 200 грн потребують окремої оцінки за статтею 138 ЦПК. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 відсилає щодо граничного обсягу відповідного проїзду до норм відряджень, а підпункт 1 пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 передбачає документовану вартість проїзду.⁶⁵ Такий поділ зберігає правову природу кожного платежу.

Тепер змінимо лише модель оплати. Припустімо, що за ту саму справу погоджено фіксований пакет 55 000 грн: необхідні документи й докази, до трьох очних явок, звичайні перерви та проїзд. Із цієї суми 53 800 грн становить гонорар, 1 200 грн — включений документований проїзд. Апеляція й виконання до пакета не входять. Комплекс виконано повністю, а клієнтка сплатила два платежі по 27 500 грн незалежно від результату спору.

Нові матеріали й додаткові явки вмістилися у погоджені межі. Тому рахунок не зріс, а ризик додаткової роботи залишився у практики. Для визначення витрат потрібно перевірити склад та виконання пакета; штучне відновлення погодинного табеля не є умовою існування фіксованого гонорару.⁶⁶ Порівняння 55 000 і 60 200 грн показує різний розподіл комерційного ризику між клієнтом та адвокатом.

За обох договорів докази подаються своєчасно, а попередній розрахунок і його відхилення пояснюються за правилами відповідного процесу. Робота над самою заявою про витрати не включена приховано до наведених підсумків. Питання її можливої компенсації потребує окремого аналізу правового режиму, зокрема з урахуванням висновку об’єднаної палати КГС у постанові від 2 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22.⁶⁷

Припустімо далі, що суд присудив на правничу допомогу та проїзд разом лише 10 000 грн, пославшись на короткі слухання й типовість спору. Тоді за погодинного договору в клієнтки залишаються 50 200 грн витрат, за фіксованого — 45 000 грн. За умовного місячного доходу 12 000 грн це приблизно 4,18 та 3,75 місячного доходу. Співвідношення саме собою не встановлює порушення, але показує фінансовий наслідок, який загальні слова про розумність можуть приховати.

Для оскарження потрібно назвати конкретний дефект: суд не оцінив необхідних явок, відкинув підтверджене очікування лише через відсутність виступу або підмінив виконаний фіксований комплекс довільними годинами. Якщо скорочення спирається на можливість уникнути дороги, слід з’ясувати, чи існувала така можливість на той час. Якщо причина полягає в надлишковій роботі, потрібно побачити, яка саме робота була зайвою. Якщо застосовано окреме правило розподілу, суд має пояснити його передумови й вплив на суму.⁶⁸

Цю вимогу послідовності можна назвати симетрією мотивування. Йдеться про авторський спосіб перевірки аргументу, а не про нову процесуальну норму або однакові правила фінансування суду й адвокатури. Необхідність професійного ресурсу має отримати предметну оцінку незалежно від того, хто його забезпечив. При цьому непідтверджені години, подвійний рахунок і законодавчі обмеження залишаються самостійними підставами для коригування. Висновок про перекладання тягаря доказування можливий лише після з’ясування, яку норму та яку операцію фактично застосував суд.

Суду не потрібно обчислювати все до останньої гривні або перетворювати питання про витрати на другий спір такого самого масштабу. Потрібен зрозумілий зв’язок між установленою причиною та розміром відмови. Наближена оцінка може відповідати цій вимозі; арифметично точна сума без пояснення — не обов’язково. Під час оскарження цей дефект слід пов’язати з конкретною нормою та істотним впливом на результат, враховуючи межі касаційного перегляду. Додаткове рішення вирішує пропущене питання, а не слугує способом збільшення вже визначеної компенсації.⁶⁹

Хто має оплачувати організаційні втрати

Уявімо тепер іншу причину додаткової явки. Суд завчасно знав, що засідання не відбудеться, але учасника належно не повідомили. Адвокат приїхав, чекав і лише в приміщенні суду дізнався про скасування. Квиток уже використано, час минув, у клієнта виник додатковий рахунок. Належне повідомлення дозволило б уникнути цієї витрати. Питання про її платника відрізняється від звичайного питання, яка сторона виграла спір.

Покласти такий рахунок на процесуального опонента означає змусити його оплачувати організаційне порушення, якого він не спричинив. Залишити рахунок у переможця означає зменшити для нього цінність успішного захисту. За фіксованого гонорару частина втрати може залишитися в адвоката, який виконав зайву поїздку в межах погодженої ціни. Звичайний розподіл між сторонами не дає повної відповіді, бо джерело додаткової витрати перебуває поза їхніми відносинами.

Судова установа також втрачає час і ресурси через збої, але це не спричиняє автоматичного зменшення винагороди судді. Для клієнта той самий збій може означати новий рахунок. Матеріальна асиметрія полягає саме в різних безпосередніх фінансових наслідках.

У теоретичному дослідженні Стівена Шейвелла показано, що правила розподілу судових витрат впливають на рішення звертатися до суду, домовлятися чи продовжувати розгляд.⁷⁰ Застосування цієї думки до організаційних втрат є вже авторським висновком: якщо навіть після обґрунтованої перемоги людина очікує непередбачуваних додаткових витрат, захист стає для неї дорожчим і менш привабливим. Це можливий економічний наслідок, а не встановлена цією статтею частота відмов від позовів в Україні. Проте він пояснює, чому організація судового розгляду має значення для доступу до правосуддя.

Пропоную передбачити спеціальний механізм бюджетної компенсації додаткових необхідних витрат, спричинених доведеним порушенням організації судової діяльності. Його предметом має бути різниця між фактично понесеним або належним до сплати видатком і тим, що все одно знадобилося б за належної організації. Потрібно встановити конкретний обов’язок судової установи, його порушення, додатковий видаток та причинний зв’язок між ними. Сам факт перенесення засідання цього не доводить. Законне відкладення для дослідження нового доказу й неповідомлення про вже відоме скасування мають різні підстави та наслідки.

Чинне цивільне законодавство вже регулює відповідальність держави за шкоду, заподіяну судом, але не дозволяє звести всі ситуації до одного правила. Частина п’ята статті 1176 ЦК України встановлює спеціальну умову відшкодування шкоди від незаконного рішення в цивільній справі: обвинувальним вироком, що набрав законної сили, має бути встановлено склад кримінального правопорушення в діях судді, які вплинули на постановлення незаконного рішення. Частина шоста цієї статті відсилає щодо інших незаконних рішень, дій або бездіяльності до загальних підстав. Статті 1173 і 1174 передбачають відшкодування державою незалежно від вини відповідного органу чи посадової особи. Отже, особиста вина судді не є універсальною умовою будь-якої вимоги; водночас незаконність, шкода та причинний зв’язок потребують належного обґрунтування. Кваліфікація організаційної події залежатиме від її змісту, а не лише від того, що вона сталася в суді.⁷¹

Є й інша межа. У постанові від 1 листопада 2021 року у справі № 331/247/21 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду пояснив, що звичайні витрати на участь у попередньому процесі не стають автоматично збитками, які можна стягнути окремим цивільним позовом: їх розподіл регулює процесуальний закон. Ця справа стосувалася вимоги до органу Держгеокадастру й не вирішувала питання спеціальної відповідальності за організаційне порушення суду. Проте її висновок застерігає від простого перейменування непокритих судових витрат на шкоду.⁷²

Тому запропонований механізм є напрямом законодавчої зміни, а не описом уже готового універсального способу стягнення. Закон має визначити коло компенсованих втрат, їх співвідношення зі статтею 1176 та процесуальним розподілом витрат, отримувача і джерело виплати. За потреби він має встановити спеціальну матеріальну підставу, а не лише скоротити процедуру застосування чинних норм.

Практична придатність цього механізму залежить від доказів, які учасник може отримати без нового складного спору. Повідомлення про призначення й скасування, час їх відправлення та доставки, дані про явку, початок і завершення очікування мають дозволяти відновити перебіг подій. Чинні правила фіксування засідання вже передбачають частину потрібної інформації, але не гарантують повного запису події, за якої засідання взагалі не почалося. Отже, для нової процедури потрібен доступний спосіб підтвердження саме таких обставин.⁷³

Первинним отримувачем має бути той, у кого виникла відповідна майнова втрата. Якщо клієнт оплатив необхідний додатковий виїзд або зобов’язаний його оплатити, компенсація належить йому. Якщо фіксований гонорар не збільшився, автоматично приписувати клієнтові додатковий видаток не можна. Можливість окремої вимоги адвоката щодо власної втрати потребуватиме прямого законодавчого визначення й доказування. Одна втрата має компенсуватися один раз, із зарахуванням сум, уже отриманих за іншою підставою.

Одним із варіантів первинного розгляду бачу письмову заяву до Державної судової адміністрації України — за умови прямого надання їй законом відповідних повноважень і відокремлення перевірки від підрозділу, чиї дії спричинили витрати. Предметом такої перевірки були б документовані організаційні події та додатковий видаток, а не перегляд процесуальних рішень. Відмова й розмір компенсації мали б підлягати незалежному судовому контролю; правила підсудності повинні виключати розгляд скарги тим судом, організаційні дії якого стали підставою вимоги. Це пропозиція майбутньої процедури, а не опис чинної компетенції.

Для невеликих сум доцільна коротка письмова процедура з визначеним строком звернення, компетентним органом та можливістю незалежного перегляду. Конкретний строк, граничні суми й бюджетну програму потрібно встановити законом після оцінки типових втрат та адміністративних витрат. Йдеться про виплату коштом держави; питання особистої відповідальності посадової особи належить вирішувати окремо за відповідними правилами. Вартість отримання компенсації має бути співмірною із самою вимогою: механізм втрачає сенс, якщо для повернення ціни квитка й кількох годин потрібно оплатити ще одну повноцінну справу.

Повітряна тривога, небезпека для людей або невідворотний технічний збій самі собою не є організаційним порушенням. Безпечне припинення роботи не можна перетворювати на презумпцію неправомірності. Якщо держава вирішить розподіляти й такі втрати між учасниками та бюджетом, це потребуватиме окремої підстави, пов’язаної з розподілом ризику. У запропонованій тут моделі ключовим залишається видаток, якого можна було уникнути за належного виконання конкретного обов’язку.

Поряд із цим варто зробити передбачуванішою оцінку звичайної правничої допомоги. Відкриті відомості про договірні ставки за регіонами, досвідом і видами справ дали б сторонам та суду предмет для перевірки ціни. Методика збирання, склад вибірки, діапазони й час оновлення мають бути доступними. У цьому полягає корисний досвід Fitzpatrick Matrix та англійських орієнтовних ставок: видно, звідки взялася величина і до якого ринку вона належить.⁷⁴

Середню суму, яку суди вже присуджують, не можна без додаткової перевірки назвати ринковою ціною. Інакше попередні скорочення самі створюватимуть аргумент для наступних. Так само орієнтир не повинен перетворюватися на обов’язковий максимум або виправдовувати рахунок незалежно від виконаної роботи. Його призначення — дати перевірювану основу для розмови про ціну й залишити можливість пояснити відхилення в обидва боки.

Висновки

П’ять хвилин засідання у справі, з якої почалася стаття, були завершенням значно довшої професійної участі. Щоб оцінити її вартість, потрібно бачити весь необхідний шлях до цього результату. Дорога, очікування та підготовка не стають зайвими лише тому, що їх немає в тривалості виступу. Їх необхідність і ціну слід перевіряти з урахуванням обставин справи та погодженого способу оплати.

Порівняння із забезпеченням суду пояснює економічний зміст цієї вимоги. Надходження адвокатської практики утримують робоче місце, оплачують організацію діяльності й лише частково стають особистим доходом. Із цього не випливає право на той самий дохід, що й у судді, або на повне перенесення будь-якої договірної ціни. Випливає потреба оцінювати однаково необхідні професійні ресурси послідовно, розрізняючи встановлення вартості допомоги та законні межі її компенсації.

Послідовний розгляд вимоги дозволяє побачити, де саме виникла розбіжність: у договірному зобов’язанні, обсязі потрібної роботи, обґрунтованості ціни чи правилі розподілу. Суд може обмежити суму, але пояснення має показати, як установлена причина вплинула на результат. Тоді сторона розуміє, що їй потрібно довести, а наступна інстанція може перевірити міркування. Іноземні моделі та практика ЄСПЛ корисні саме для такої перевірки; вони не замінюють українських норм і не гарантують автоматичного повернення всього гонорару.

Окремого рішення потребують додаткові витрати через доведені організаційні порушення суду. Їх бюджетна компенсація за спеціально визначених умов могла б усунути ситуацію, коли стороні доводиться оплачувати збій, якого вона не спричинила й не могла уникнути. Така пропозиція продовжує головну думку статті: необхідна професійна праця має матеріальну ціну, і після успішного захисту людина повинна розуміти, чому певну її частину все ж залишено оплачувати їй.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Статті 59, 126, 130, 131-2: професійна правнича допомога, незалежність суддів, забезпечення судів і незалежність адвокатури.
2. Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема статті 48, 106, 109, 135, 136, 142, 146–149, 155 і 157; чинна редакція.
3. Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Зокрема статті 22, 23 і 30: таємниця, гарантії діяльності та гонорар.
4. Верховний Суд, об’єднана палата Касаційного господарського суду. Додаткова постанова від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21. ЄДРСР № 114834788.
5. Медвєдєв В. І. Принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, у цивільному судочинстві України та країн ЄС. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2025. Вип. 91. Ч. 1. С. 372–381. DOI: 10.24144/2307-3322.2025.91.1.54.
6. Голубенко Т. В. Взаємозв’язок принципів пропорційності та відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, у цивільному судочинстві України. Аналітично-порівняльне правознавство. 2026. № 1. Ч. 1. С. 187–194. DOI: 10.24144/2788-6018.2026.01.1.30.
7. Житомирський районний суд Житомирської області. Рішення від 26.05.2025 у справі № 278/829/24; повний текст складено 22.08.2025. ЄДРСР № 129699911.
8. Верховний Суд, Касаційний цивільний суд. Постанова від 13.05.2026 у справі № 278/829/24. ЄДРСР № 136667102.
9. Конституційний Суд України. Рішення від 26.03.2024 № 3-р(ІІ)/2024 у справі про єдиний статус суддів.
10. Конституційний Суд України. Юридичні позиції: матеріальний та соціальний захист суддів. Офіційна систематизація, зокрема зв’язок забезпечення у відставці з незалежністю діючого судді.
11. Конституційний Суд України. Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018 щодо положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.
12. Велика Палата Верховного Суду. Постанова від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21. ЄДРСР № 107706741.
13. Clio. Legal Trends Report 2025 — звіт про тенденції юридичної практики. Appendix A: utilization, realization and collection. Первинні агреговані дані користувачів платформи.
14. Правила адвокатської етики, затверджені Звітно-виборним з’їздом адвокатів України 09.06.2017, зі змінами від 15.02.2019. Стаття 28 «Гонорар».
15. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV. Зокрема статті 89, 134, 137, 138, 141, 246–248, 259, 263, 265, 270, 389 і 400: доказування, кошторис, витрати, фіксування засідання, мотивування та перегляд. Чинна редакція.
16. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV. Зокрема статті 90, 134, 135, 139, 143, 242, 246, 252, 328 і 341. Чинна редакція.
17. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-XII. Зокрема статті 86, 124, 126, 129, 221, 236, 238, 244, 287 і 300. Чинна редакція.
18. Верховний Суд, палата Касаційного господарського суду для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів. Постанова від 11.12.2023 у справі № 925/200/22.
19. Верховний Суд, палата Касаційного господарського суду для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності. Постанова від 18.09.2025 у справі № 922/82/20.
20. Верховний Суд, об’єднана палата Касаційного господарського суду. Постанова від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22. ЄДРСР № 116828908.
21. Європейський суд з прав людини. Guide on Article 6 of the Convention — Right to a fair trial (civil limb) [Посібник зі статті 6 Конвенції — право на справедливий суд (цивільний аспект)]. Оновлення від 28.02.2026. Пункти 460–461: узагальнення висновків у справах Čepek v. the Czech Republic (2013), § 45, та Vegotex International S.A. v. Belgium [GC] (2022), §§ 135–136. Офіційний посібник не має обов’язкової сили.
22. Хмельницький окружний адміністративний суд. Додаткове рішення від 18.01.2023 у справі № 560/9332/22. ЄДРСР № 108511827.
23. Велика Палата Верховного Суду. Додаткова постанова від 18.01.2024 у справі № 9901/459/21. ЄДРСР № 116512569.
24. Верховний Суд, Касаційний цивільний суд. Постанова від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц. ЄДРСР № 101754152.
25. Верховний Суд, Касаційний цивільний суд. Постанова від 10.08.2022 у справі № 369/3817/19.
26. Верховний Суд, Касаційний цивільний суд. Постанова від 04.03.2026 у справі № 753/92/23. ЄДРСР № 134647668.
27. Верховний Суд, Касаційний господарський суд. Додаткова постанова від 06.11.2024 у справі № 904/1038/23. ЄДРСР № 122848841.
28. Велика Палата Верховного Суду. Додаткова постанова від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. ЄДРСР № 87951334.
29. Верховний Суд, Касаційний адміністративний суд. Постанова від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18. ЄДРСР № 81795750.
30. Верховний Суд, Касаційний цивільний суд. Постанова від 15.10.2025 у справі № 686/28590/23. ЄДРСР № 131130565.
31. Хмельницький апеляційний суд. Постанова від 04.12.2025 у справі № 686/28590/23. ЄДРСР № 132543154.
32. Верховний Суд США. Рішення від 15.06.2015 у справі Baker Botts L.L.P. v. ASARCO LLC, № 14-103; 576 U.S. 121.
33. Верховний Суд США. Рішення від 16.05.1983 у справі Hensley v. Eckerhart, № 81-1244; 461 U.S. 424.
34. Верховний Суд США. Рішення від 21.03.1984 у справі Blum v. Stenson, № 81-1374; 465 U.S. 886.
35. Верховний Суд США. Рішення від 19.06.1989 у справі Missouri v. Jenkins, № 88-64; 491 U.S. 274.
36. Верховний Суд США. Рішення від 21.04.2010 у справі Perdue v. Kenny A., № 08-970; 559 U.S. 542.
37. Верховний Суд США. Рішення від 27.06.1986 у справі City of Riverside v. Rivera, № 85-224; 477 U.S. 561.
38. Верховний Суд США. Рішення від 06.06.2011 у справі Fox v. Vice, № 10-114; 563 U.S. 826.
39. U.S. Attorney’s Office for the District of Columbia. Fitzpatrick Matrix 2013–2026. Таблиця ставок та пояснення вибірки, моделювання й індексування. U.S. Department of Justice.
40. Courts and Tribunals Judiciary / GOV.UK. Solicitors’ Guideline Hourly Rates — орієнтовні погодинні ставки. Редакція, чинна з 01.01.2026; категорії та територіальні зони Англії та Уельсу.
41. Ministry of Justice, England and Wales. Civil Procedure Rules, Part 44, зокрема rules 44.3–44.4. Основи оцінки витрат і пропорційність.
42. Німеччина. Rechtsanwaltsvergütungsgesetz (RVG) — Закон про винагороду адвокатів, § 3a. Угода про винагороду, межі відшкодування та контроль неадекватно високої договірної ціни. Офіційний текст.
43. Німеччина. Zivilprozessordnung (ZPO), § 91: принцип та обсяг відшкодування необхідних витрат. Офіційний текст.
44. Німеччина. RVG, Anlage 2 — таблиця розрахункової винагороди за вартістю предмета. Для 10 000 євро: 652 євро. Офіційний текст.
45. Німеччина. RVG, Anlage 1 — перелік видів винагороди; позиції 3100 і 3104. Офіційний текст.
46. Đajić S. Unlocking Justice: Access to Court and Litigation Costs Under the European Convention on Human Rights. The Age of Human Rights Journal. 2025. No. 24. e9282. DOI: 10.17561/tahrj.v24.9282. Повний текст на сайті журналу, зокрема с. 2–5, 16–17, 24–25.
47. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV. Стаття 17.
48. Європейський суд з прав людини. Рішення від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04. HUDOC 001-140029.
49. Європейський суд з прав людини. Рішення від 18.02.2020 у справі Černius and Rinkevičius v. Lithuania, заяви № 73579/17 та № 14620/18. HUDOC 001-201093.
50. Європейський суд з прав людини. Рішення від 18.11.2021 у справі Čolić v. Croatia, заява № 49083/18; остаточне з 18.02.2022. HUDOC 001-213214.
51. Європейський суд з прав людини. Рішення щодо прийнятності від 30.04.2026 у справі Gradel d.o.o. v. Croatia, заява № 29338/22. HUDOC 001-250375.
52. Кабінет Міністрів України. Постанова від 27.04.2006 № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави». Додаток у редакції постанови від 28.02.2018 № 155; зміни від 24.05.2022 № 620.
53. Кабінет Міністрів України. Постанова від 02.02.2011 № 98 про суми та склад витрат на відрядження, підпункт 1 пункту 7 — документовані витрати на проїзд. Приклад застосування цього припису і постанови № 590: рішення Верховного Суду від 02.09.2019 у справі № 520/3939/19 (Пз/9901/10/19).
54. Shavell S. Suit and Settlement vs. Trial: A Theoretical Analysis under Alternative Methods for the Allocation of Legal Costs (Позов і мирне врегулювання порівняно із судовим розглядом: теоретичний аналіз альтернативних способів розподілу судових витрат). NBER Working Paper No. 662. April 1981. DOI: 10.3386/w0662. Використано повний текст робочої праці, розділи 1–2.
55. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. Статті 1173, 1174 і 1176: відповідальність держави за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю; спеціальні правила щодо суду.
56. Верховний Суд, Касаційний цивільний суд. Постанова від 01.11.2021 у справі № 331/247/21. ЄДРСР № 100704537.